Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 року Справа № 924/515/14

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:головуючого суддіКузьменка М.В.,суддіВасищака І.М.,суддіСтуденця В.І.,розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства "Південно-Західні тепломережі"на рішення господарського суду Хмельницької області від 23.06.2014 р. та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 р.у справі № 924/515/14 господарського суду Хмельницької областіза позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"до проКомунального підприємства "Південно-Західні тепломережі" стягнення 171 932,96 грн. за участю представників:

ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" - Мандригель Р.С.;

КП "Південно-Західні тепломережі" - Супінський Г.В.;

в с т а н о в и л а :

Комунальне підприємство "Південно-Західні тепломережі" звернулося до господарського суду Хмельницької області з позовом та просило суд стягнути з відповідача - Комунального підприємства "Південно-Західні тепломережі" 186 081,22 грн. процентів річних.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.01.2012 р. у справі № 2/5025/2266/11 з відповідача на його користь стягнуто основну заборгованість за договором № 06/10-2276ТЕ-34 від 20.12.2010 р. у розмірі 6 230 938,52 грн., яка погашена з простроченням, а також пеню у розмірі 217 152,59 грн., яка не сплачена, отже, у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання, з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України підлягають стягненню проценти річні (а.с.2-5).

Відповідач у справі - КП "Південно-Західні тепломережі" у відзиві на позов проти задоволення заявлених вимог заперечує, посилаючись на те, що заборгованість ним сплачено без прострочення (а.с.60-62).

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 23.06.2014 р. позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 186 021,50 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.91-93).

Частково задовольняючи заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що:

- факт порушення зобов'язання по оплаті природного газу відповідно до договору № 06/10-2276ТЕ-34 від 20.12.2010 р. встановлений рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.01.2012 р. у справі № 2/5025/2266/11 щодо спору між тими ж сторонами;

- відповідач не погасив заборгованість, факт наявності якої встановлений вказаним рішенням;

- як особа, що допустила порушення грошового зобов'язання, відповідач, в силу ст. 625 ЦК України, повинен був сплатити суму боргу з урахуванням трьох процентів річних за весь період прострочення зобов'язання. При цьому, заявлена вимога задоволена судом частково, з урахуванням здійсненого судом перерахунку.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 р. рішення господарського суду Хмельницької області від 23.06.2014 р. залишено без змін (а.с.151-160).

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх скасувати, а у задоволенні позову відмовити.

Вимоги касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням норм матеріального права судами, порушенням норм процесуального права (а.с.172-174).

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку судами встановлені наступні обставини.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.01.2012 р. у справі № 2/5025/2266/11 задоволено частково позов ДК "Газ України" до КП "Південно-Західні тепломережі" про стягнення 6 868 838,46 грн., стягнуто з КП "Південно-Західні тепломережі" на користь ДК "Газ України" 6 230 938,52 грн. основного боргу, 217 152,59 грн. пені, 85 539,48 грн. інфляційних втрат, 118 055,28 грн. процентів річних та 56 460,00 грн. судового збору.

Предметом спору у вищевказаній справі є виконання КП "Південно-Західні тепломережі" зобов'язань з оплати природного газу, поставленого відповідно до умов договору поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання № 06/10-2276ТЕ-34 від 20.12.2010 р.

Під час розгляду спору у справі № 2/5025/2266/11 господарським судом Хмельницької області встановлений факт порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати природного газу.

Вказане рішення, як встановлено судами, набрало законної сили

В силу ч. 2 ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Враховуючи склад сторін у даній справі та вищевказаній, які є тотожними, факти, встановлені судовими актами у справі № 2/5025/2266/11, є преюдиційними для даної справи, що вірно визначено судами першої та апеляційної інстанцій.

Судами встановлено, що оплата основного боргу за виконані роботи, який стягнуто відповідно до рішення господарського суду Хмельницької області від 17.01.2012 р. у справі № 2/5025/2266/11, відбулась 07.12.2012 р., а пеню, що стягнуто за прострочення сплати заборгованості, взагалі не сплачено.

Таким чином, судами встановлено, що зобов'язання, виконання яких були предметом спору у справі № 2/5025/2266/11 господарського суду Хмельницької області, не припинились.

Предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення процентів річних за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань за договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Так, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків.

Отже, право позивача вимагати сплати боргу з урахуванням процентів ґрунтується саме на положенні вказаної норми, яка визначає таке право.

Крім того, згідно п. 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Однак при цьому слід мати на увазі, що у разі коли судовим рішенням з боржника стягнуто суму неустойки (штрафу, пені), то правова природа відповідної заборгованості саме як неустойки у зв'язку з прийняттям такого рішення залишається незмінною, і тому на неї в силу припису ч. 2 ст. 550 ЦК України проценти не нараховуються, інфляційні ж нарахування та нарахування трьох процентів річних на цю заборгованість можуть здійснюватися на загальних підставах відповідно до ч. 2 ст. 625 названого Кодексу з дня, наступного за днем набрання законної сили відповідним судовим рішенням.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач як особа, що порушила грошове зобов'язання, повинен відшкодувати позивачу проценти річні, нараховані на суму основної заборгованості, стягнутої за рішенням господарського суду Хмельницької області від 17.01.2012 р., за період з 24.12.2011 р. по 07.12.2012 р. та проценти річні, нараховані на суму несплаченої пені, за період з 14.06.2012 р. по 11.06.2014 р. включно.

Доводи відповідача щодо відсутності підстав для застосування до нього будь-яких санкцій за порушення строків оплати за природний газ, оскільки, уклавши договори № 20/517-ГУ від 10.07.2012 р. та № 459/517з-ГУ від 04.12.2012 р. про організацію взаєморозрахунків сторони здійснили новацію в частині порядку та способу виконання зобов'язання, судами до уваги обгрунтовано не прийняті.

Так, згідно ч. 2 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Укладаючи договори № 20/517-ГУ від 10.07.2012 р. та № 459/517з-ГУ від 04.12.2012 р. про організацію взаєморозрахунків, його сторони не припинили первісні зобов'язання за договором № 06/10-2276ТЕ-34 поставки природного газу для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання від 20.12.2010 р., а лише організували порядок взаєморозрахунків із заборгованості за природний газ, в той час, як новація є угодою тих самих сторін про те, що первісне зобов'язання припиняється, а між його учасниками виникає нове зобов'язальне правовідношення, якому властиві такі ознаки, як наявність взаємної згоди сторін щодо припинення дії попереднього зобов'язання та щодо умов нового зобов'язання; наявність умови про припинення попереднього зобов'язання, припинення всіх додаткових зобов'язань; виникнення між тими ж особами нового зобов'язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання, що в даному випадку відсутнє.

Отже, вищезазначені договори не є новацією в розумінні ч. 2 ст. 604 ЦК України.

Також не прийняті до уваги доводи відповідача з приводу відсутності його вини у простроченні виконання зобов'язання з оплати газу, у зв'язку з особливістю регулювання відносин у сфері постачання та реалізації енергоносіїв, яка передбачає надання субвенцій з Державного бюджету для погашення різниці у тарифах на теплову енергію, зважаючи на положення ч. 2 ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 р., за якими відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

За таких обставин, підстав для зміни чи скасування постанови Рівненського апеляційного господарського суду від 22.10.2014 р., якою залишено без змін рішення господарського суду Хмельницької області від 23.06.2014 р., немає.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А :

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 23.06.2014 р. у справі № 924/515/14 господарського суду Хмельницької області залишити без змін, а касаційну скаргу Комунального підприємства "Південно-Західні тепломережі" - без задоволення.

Головуючий суддя Кузьменко М.В.

Судді Васищак І.М.

Студенець В.І.